Гран Патагонія: Бразилія, Аргентина, Чилі

День прильоту в Ріо, день акліматизації не тільки до клімату/води/їжі, а й до нового часового поясу: 4 години різниця з Києвом в зимовий час. Плани, на перший день скромні: Ботанічний сад короля Португалії 1808 року заснування: перерахувати 6500 видів рослин на площі всього в 140 га)), а також всі історичні, художні і культурні пам’ятники. Потім підіймаємось на «Цукрову Голову», тобто на зовсім невеличку гірку в 369 м – Пан-ди-Асукар. Але краєвид, що відкривається з неї на весь Ріо, вартий того, щоб там зустріти заворожуючий захід сонця. Закінчимо ж Welcome Dinner’ом в районі самого живописного місця- лагуни Родріго-де-Фрейтас.

Другий день в Ріо. Закріплюємо акліматизацію активним вивченням міста, поєднуючи з купівлею екіпіровки, батарейок і… всього того, що залишилось забутим вдома.

Плани на день:

- Йдемо в парк Тіжука, найбільший парк. Дуже великий! А ще вкрай необхідно знайти каплицю Майринк, водоспади Каскатіна, Солідао і Таунай, а також гроти Луїша Фернандеша, Пауло та Вірджинія

- Протягом дня, в залежності від наших побажань, підіймаємось до підніжжя одногоіз самих відомих в світі монументів – статуї Христа-Спасителя. Сама статуя, при вазі в 1145т и зрості в 38 м вражає! Та й вид з місця не менш захоплюючий! Потім йдемо вивчати місто. Історичний Центр і район Санта-Тереза – район художників, богеми минулих днів та й просто романтиків

- Також не забудемо відмітитись на пляжах Іпанема и Копакабана – відомих на весь світ! Особисто я збираюсь туди прогулятись в білих штанях ;)

Пригоди починаються! Завантажуємось на літак і вирушаємо до одного із чудес світу: водоспаду Ігуасу. Місцеві індіанці Гуарани назвали це місце «Велика Вода» (Ігуасу), і води там дійсно багато..

План: Знову ж таки перелічити всі 275 водоспадів, котрі утворились за 200 тисяч років, назнімати класних фоток та відео і про селфі не забути ;).

Так вже сталося, що Ігуасу – надбання двох держав, але хвилюватись зовсім не варто. Ви побачите і зможете оцінити водоспад з обох сторін, сьогодні з Бразильської, а вже завтра, з Аргентинської.

Ввечері, переїзд в Аргентину. Традиційна вечеря в готелі та ранній відбій – є плани на світанок ;)

Є ідея зустріти світанок біля водоспадів, а це видовище варте того! Принаймні, сотня-друга лайків в соц. мережах на ці фоточки забезпечена..

Національний парк Ігуасу – місце, де можна ходити і ходити, виявляючи для себе все нові та нові красоти – чим ми і займемося. Якщо набридне дивитись на падаючі зверху тонни води з десятків потоків, Ви можете розважитись, підпливши на човні по вируючій річці безпосередньо до спадаючих кіс водоспаду.

Ввечері залишаємо Національний парк і зразу ж перелітаємо з Ігуасу – Буенос-Айрес. Заселяємось в готель і вже цим же вечором, можемо здійснити коротеньку вилазку, в пошуках смачнющих аргентинських стейків, і, звичайно, аргентинського червоного до цього діла.

Після вечері - у люлю;) - відбій (завтра будемо зустрічати друзів!)

Вау! Отже, початок основного маршруту. Сьогодні ми зустрічаємо долітаючих друзів, хто не зміг приймати участь з самого початку, повторно знайомимось (хто ще не знайомий), і вирушаємо на прогулянку (з шопінгом якщо є необхідність). Сьогодні хотілось би встигнути:

Ще один дуже гарний ботанічний сад, правда тут «всього» 5500 рослин, зате тут просто уйма аргентинських прикольних котів-котофейчиків ;). Сам сад, трикутної форми і поділений на три зони: італійську, французьку та східну.

А далі було б цікаво подивитись на саме відоме кладовище в Аргентині – Реколетта, воно дійсно красиве. Місцеві мешканці шуткують: дешевше жити в найдорожчому районі столиці, аніж лежать на Реколетта.

День закінчимо в одному із найвідоміших районів Буеноса: Сан-Тельмо, самий старий і самий маленький район зі знаменитим самим низьким будинком (2,5м), або Палермо, найбільший район, хоча я залюбки погуляв би по Бельграно – традиційний Бразильський район, проте зелений та дуже «діловий».

Сьогодні у нас «запасний день» перед стартом: покупки, затримки рейсів не дай Боже або ще щось, до того ж ціни на перельоти диктуют необхідність з’явитися в Буеносі 9-10 грудня, а відлітати тільки 13. Так що шукаємо пригод!

Основна ціль на сьогодні при відсутності форс-мажорів, це річка Парана і Бразильська Венеція: острови Тигре. Тут нема машин, є човни: поліція, шкільні «автобуси», швидкі та пожежники. Зараз цей район, як і раніше набирає популярності як місце відпочинку жителів Буеноса. Так що сідаємо в катер і відчалюємо на острови в дельте другої після Амазонки річки в ПА (Парана – «подібна до моря», з індіанської)

Ранній відбій або не лягаємо зовсім, тому що о 4 вилітаємо на Край Землі.

День починається, м’яко кажучи, рано) – о 4 ранку ми вже вилетіли на «Край Землі», в Ушуайю, саме-саме південне місто на всій нашій планеті (а також самий південний маяк, пошта, залізниця і взагалі, тут все саме найпівденніше). Переліт займе близько 4-х годин. Я дуже рекомендую скористатися цим і виспатись, попереду великі плани на сьогодні!

Отже, ми на землі Terra del Fuego, як назвав її сам Магеллан - Вогняна Земля, хоча я б назвав її ще «пінгвіняча земля».

Відправляємось на канатці (покарані і найсміливіші йдуть пішки) на льодовик Мартіаль – на висоту 1050м, щоб озирнутися по сторонам і зрозуміти, що, бліііін, таки ж так, ми дійсно на самім краю Землі!

Занадто напрягатись в цей день після перельоту все ж не будемо, так що йдемо на пошту, ставимо «штампіки» з Краю Світу (Fin del Mundo), відправляємо рідним і близьким листівочки. Ввечері звичайнісінька вечеря з великих крабів сентолла та молюсків і в додачу любуємось видом на льодовики біля самого початку панамериканського шосе.

Ми в найпівденнішому місті планети, і вже були на найпівденнішій пошті, тому план на сьогодні такий:

Покататись на самій південній залізниці, при чому зі справжнім паровозом, а не якимось там електро/тепло потягом. Називається він «Потяг в Кінець Світу». Сама ж залізна дорога (вузькоколійка) була побудована ув'язненими ще в 1884 р. При тому, що кататися зовсім не довго, ми через вузький каньйон Торро, міст Пуете Кемадо, через річку Піпо, доберемося до першої зупинки – Макарена, щоб пройтись до водоспадів і з любуванням поспостерігати за дикою, незайманою природою. А потім вирушити в глибину лісу, проходячи біля бувших зупинок лісорубів до станції «Національный парк», де ростуть самі високі чилійські буки.

А далі наш шлях пролягає до Національного парку Тьєрра Дель Фуєго, щоб мати змогу пройтись по одному із мальовничих треків.

Повертаємось в Ушуайю ввечері, останнім рейсом, на паровозі, або ж, якщо дуже загуляємось, тоді на таксі.

Вранці, покидаємо край землі, і відлітаємо в Ель Калафате, де сідаємо в автобус і вже через кілька годин прибуваємо в маленьке, симпатичне та затишне містечко,Ель-Чалтен.

Безумовно, ми просто не можемо його обминути ;) Чому ж так?

Та тому що там найпрекрасніша найвидовищніша панорама на той самий Фітц-Рой – «Димляча Гора», котрий, по факту, є однією з самих важкодоступних вершин на нашій планеті (всі стіни практично прямовисні, і абсолютно непередбачувана погода). В іншому ж, тут все як звичайно в Патагонії: кришталево чисті озера, небаченої неймовірної краси гори, природа.

Сьогодні ми можемо вийти на коротку прогулянку до Лагуни Капрі, щоб полюбуватися видом Фітц-Роя, або відпочити та приділити час патагонійській кухні;)

Ммм… Вечеря: хочу Антикучос (обжарене мариноване м’ясо на вертелі – дуже схоже на шашлик), і Рокото Реллено - гострий перець рокото, наповнений пряним обжареним фаршем і звареним вкруту яйцем. Зверху його покривають білим плавленим сиром… про кухню Патагонії, як і про природу можу писати ДУЖЕ багато ;)

Сьогодні йдемо на Фітц-Рой.

Хто хоче, той може збігати хутенько на вершину ;), а ми підемо до основи масиву, минаючи річечки, рідкісні рослини, а якщо дуже підфортить, то навіть і «мега»-оленя Пуду: така животинка, схожа чи то на лисицю, чи то на бурундука, чи то на щось незрозуміло що: 30-40 см заввишки і 7-10 кг завтовшки ;), але ж все таки Олень!

Трек до кінцевого пункту достатньо тривалий і в обидва кінці складає біля 20 км, ми будемо урізноманітнювати шлях залежно від погоди та настрою.

Головне, що ми не можемо пропустити - це водоспад Chorrillo del Saltoe. Він практично у нас на шляху, і пропустити його не можливо, а водоспад навіть дуже сімпотний і фотогенічний, не Ігуасу, звичайно, проте ми все рівно вже ж тут.

Повертаємося до Ель-Чалтену. Про вечерю писати, чи як? ;)

Їдемо далі, ще багато роботи). Відправляємось, вірніше сказати, повертаємось до чудового містечка Ель-Калафате, по-перше, це ще одна ну дуже зручна точка для виходу на цікаві локації, по-друге, достатньо розвинуте містечко, де можна поповнити запаси спорядження/батарейок/карт пам’яті та того, що нам ще може знадобитися.

По прибуттю, «аккурат» до обіду, поселяємось і далі роздивляємось навколо, а подивитись, як не дивно, й тут є на що :)

Обов’язково прогуляємось вздовж берега самого глибокого озера всього континенту: Лаго-Архентіно, глибина, уявіть собі, 500 м, (для довідки - у Байкала, САМОГО глибокого озера більше на 244м).

Тут також ми побачимо безліч рожевих…Ні, не слоників ;), а фламінго, та й гусей, лебедів, ібісів, чибісів, чомги, качок, лисух і всіх інших, теж в великій кількості.

Шопінг, за необхідності, смачна вечеря (от блін, забув де записав кухню цього регіону, соррі, друзі, виправлюсь, обов’язково виправлюсь :)

Залишаємо речі і вранці виходимо до національного парку Лос-Гласьярес.

Чимчикуємо до самого-самого вражаючого льодовика – Періто-Морено. По-перше, він красивий, по-друге розміри неймовірно вражаючі: 60 метрів над водою, і що саме цікаве, що він сповзає в воду кожний день на 2 метри, так що видовища забезпечені!

І ви, напевне, думаєте, що ми обмежимося оглядом льодовика з берега? Як би не так, «нє дождьотєсь»! ;) Спустившись на воду ми переправимось на протилежний берег і вийдемо на лід! Так-так, вам не вчулося, саме на лід! Ви прогуляєтесь по одному із самих грандіозних льодовиків у світі!

Наповнені новими враженнями, їдемо назад в Ель-Калафате (80 км), знову смачна вечеря і в готель відпочивати, передивляючись кольорові сни.

Сьогодні ми залишаємо столицю Ель Калафате і вирушаємо далі, до затоки «Останньої Надії», звідки попрямуємо в найкрасивіший заповідник Південної Америки – Торрес-дель-Пайн, але про це пізніше... Ітак.

Діставшись такого непоказного, але настільки популярного містечка Пуерто-Наталес пополудню, залишаємо речі та йдемо на розвідку до місцевих: буквально через пару днів нам відправлятись в трек, а тому треба з’ясувати, уточнити стан стежок, прогнози погоди та й інші тех.моменти.

Пообідати пропоную недалеко від центру міста на ранчо Пуерто-Консуело, до того ж там можна при бажанні попрактикуватися в верховій їзді, а раптом нам це знадобиться;)

Якщо обід не пересилить нашого бажання зустріти вечірню зорю на найгарнішому оглядовому майданчику, тоді піднімаємось на Mirador Cerro Dorotea, фоткаєм, знімаєм захід сонця та види на Торрес-дель-Пайн, і вниз, в готель відпочивати :)

Сьогодні у нас водяний день і також парочка цікавих льодовиків, тому:

Рано вранці, вирушаємо в передмістя Puerto Bories, звідки по протоці Останньої Надії на катері йдемо до льодовиків Балмаседа і Серрано. Льодовик Балмаседа, ніби врізаний в гору, оточений зеленими масивами з безліччю водоспадів. А до льодовика Серрано нам треба буде трішки пройтись від причалу біля парку Бернардо О’Хіггінс, так як оглядовий майданчик розташований біля самісінького льодовика.

Робимо перерву на ланч в туристичному притулку з живописними краєвидами і пересідаємо на новий для нас вид водяного транспорту – «Зодіаки» (такі великі гумові човни з мотором, якщо хтось ще не знає).

Беремо курс вгору по течії річки Серрано вздовж Південного Патагонийського Плато та незайманих лісівПатагонії. Доречі, тільки тут, в Гренландії та Антарктиді можна поабичити – нунатаки, це такі вершини скель, що стирчать з льодовика. А ще нам по дорозі повинен трапитись самий високий тут– Бертран (3270м)

Висаджуємося на берег вже на території національного парку Торрес-дель-Пайн і зупиняємося на ніч в лоджі)

Сьогоднішній день, також принесе нам чимало яскравих вражень ;)

Проїхавши трохи на автомобілі, ми лосить швидко опинимось на борту катамарану, на котрім перетнемо, зажатое между двумя горными грядами, озеро Lago Grey. Ви самі можете уявити на скільки там ГАРНО!

Далі, селимося в Рефьюджіо Grey і після здійснюємо радикальний вихід до льодовика Grey Glacier. А самі відчайдушні, можуть взяти каяки і відправитись до льодовика по воді!

Ввечері: зазвичай вечеряємо і лягаємо спати, необхідно гарно відпочити, набратися сил , адже завтра на трек ;)

Ну нарешті! Легендарний, знаменитий своєю красою W-трек починається!

Спершу, наша стежина проходить між берегом озера Грей та схилами неймовірної, однієї із самих важкодоступних вершин Світу – величної махіни Серро Пайне Гранде.

Далі, обідаємо на березі озера Пеое, в Рефьюджіо Пайне Гранде і рушаємо далі, до входу в Французьку долину. Задачу: вивчити ії красоти, залишимо на завтра, а сьогодні розміщуємось у Французькому кемпінгу, вечеряємо та спати:)

Продовжуємо наш трекінг, тепер трішки змінивши картинку.

Виходимо вранці до кемпінгу (наметового) Camp Italiano. Робимо привал, спілкуємося з мешканцями розташування, хто де був і що бачив. Це розташування, наметове містечко вважається воротами в саму найкрасивішу долину, самого найкрасивішого парку)) – Так що входимо до «Французької Долини» і тут вже з’являєтсья і рослинність, і більше різноманітних озер, та і взагалі – там красиво, неймовірно красиво!

Заночуємо в притулку Los Cuernos, біля бурхливої, гірської річки Bader. Ввечері дивимось на зірки та гуляємо вздовж берега озера з невимовною назвою Nordenskjöld; щось мне підказує що без норвежців тут не обійшлось:)

Продовжуємо іти пішки :)

Прокидаємося в туристичному притулку, одягаємо рюкзачки, підтягуємо шнурки і вирушаємо, огинаючи неймовірно гарний масив Алміранте-Ньєто, до нашої заповітної цілі – веж Лас-Торрес. Не забуваючи фотографувати все навколо :), воно того варте.

Можу довго розписувати палітри сапфірових та аквамаринових видів, озер, піків… Та це ще, щонайменше, пара сторінок, краще все самому побачити на власні очі! Ввечері, повечерявши, в притулку Лас-Торрес ділимося враженнями і емоціями, що залишились у кожного після W-трека.

Прокидаємось, і нікуди не поспішаючи, збираємось та спускаємось до Лагуни-Амарга, де сядемо в автобус, котрий відвезе нас в Пуерто Наталес.

В Наталесі, перепаковуємось, пральня, душ і в місто - вечеряти. Сьогодні б хотілось, мабуть таки, смачного гриля Асадо або хоча б їхнього Міланеса (щось середнє між відбивною і шніцелем). Говорять, тут є досить непогане аргентинське вино;)

Ми їдемо в неофіційну Столицю Патагонії.

Уже до обід, заселяємося в готель, і у нас, в принципі, половина дня на дослідження Пунта-Аренас, тобто, ціла купа часу ;)

Тому є пропозиція з’їздити до форту Булнес і до «Форту Голоду», сумнозвісному голодною гибеллю всіх перших колонізаторів, внаслідок осади індіанцями. Сам Дрейк. вражений цим жахом, підібрав останнього і єдиного, що зміг вижити. До речі, як сюжет історії, так і вигляд самого форту, ну дуже перегукується з мультиком «Острів Скарбів». Втім, побачите самі.

Вечірня трапеза – відмінний привід скуштувати Калдо-де-пата (ситний суп з густого бульйону, овочів та свинячих ніжок), і закусити Чупе (сирна запіканка, знову ж таки із солоденькими крабами- СМАКОТА :)

Отже, ми в столиці Патагонії, на березі тієї самої Магелланової протоки … Магелланової протоки! Тільки уявіть собі! Плани у нас на сьогодні такі:

Сісти на катамаран і відправитись по протоці до най-най крупнішої популяції пінгвінів (всього-то 150 тисяч), на острів-заповідник Магдалена. Так що озброюйтесь картами пам’яті, знімати буде що – я вам обіцяю, не кажучи вже про сам шлях на острів по протоці. На завершення морської прогулянки по острову, хотілось би піднятися на оглядовий майданчик маяка на найвищій точці острова, звідки відкривається вид на всю протоку та острів!

Повертаємося в місто, продовжуємо вивчати дослідним шляхом :) патагонійську кухню, було б непогано скуштувати щось із традиційної індіанської кухні: Кальдійо де конгріо (голова риби з овочами) і на десерт Уміта (особливого приготування кукурудза, така популярна у індіанців цього регіону).

Все коли-небудь закінчується. Патагонія, наприклад, закінчується (чи починається, для кого як) тут. В портовому містечку Пуерто-Монт, яке називають «Брамою Патагонії». Ми перелітаємо з Пунто Аренас в Пуерто-Монт, поселяємося в готелі. Залишаємо речі і з прискоком на пошуки цікавинок.

В Пуерто-Монте обов’язково подивимось на саму стару будівлю – Кафедральний Собор із червоного дерева! Він був збудований в 1856 р., і до цього часу прикрашає центральну площу. Але, і крім цієї будівлі, в місті є на що подивитись . Наприклад, як би то банально не звучало, рибний ринок. Та да, не ухмиляйтеся ;) Ринок Пуерто-Монта славиться на всю країну! Залишимо осторонь той факт, що ту можна наїстися найсвіжіших та найсмачніших морепродуктів, тільки заради того, щоб подивитись на баталії за вкусняшки, що відбуваються між морськими котиками та дворовими собаками.

Фініш-дей в Патагонії, перед великою цивілізацією.

На сьогодні, крім купівлі сувенирів – запланована поїздка в затишне, туристичне містечко Пуерто Варас, прогулянки по охайнісінькій набережній озера Льянкіуе та кава з видом на неймовірної краси вулкан Осорно.

Сьогодні нікуди не поспішаємо ;) При великому бажанні, можна навіть піднятися на вулкан Осорно, але необхідно враховувати, що не дивлячись на незначну висоту 2652 метрів, це справжнє альпіністське сходження і його необхідно планувати заздалегідь.

Ранній підйом і виліт до Сантьяго. Тут ми ще будемо, так що їдемо в більш колоритніше місце.

Беремо машину на прокат і вирушаємо за 150 км, до Вальпараісо - міста моряків та художників. Фунікулери, графіті, ресторани старші за 100 років, майстерні, та ще купа всього, і в першу чергу пляжі та Тихий океан.

Вальпараісо добре, але нам би ще хоча б глянути на столицю, так що вирішено - їдемо в Сантьяго!

Варіантів провести активно день в Сантьяго – маса, але особливо хотілось би піднятись на пагорб Сан-Крістобаль, та подивитись на все місто зразу (там же стоїть статуя Діви Марії, не Ісус із Ріо, звичайно, але теж нічого собі так статуя)

Парк Метрополітано – відмінне місце для прогулянки і посиденьок після насиченої подорожі. А ще б зранку попасти на ринок, ну або зайти в музеї, хто як захоче.

Ніч. Для декотрих це буде «крайня» ніч в ПА, тому не впевнений, що ми будемо взагалі лягати рано, а разгулятися тут є де. Так що Фініш-Діннер, плавно переростає, як зараз говорять в Афтер-Паті ;)

Власне, ось і вся Патагонія , ну, практично вся-вся. Чесно кажучи, за кадром зосталось кілька цікавих місць, але все саме-саме ми точно побачили! Так що здаємо вранці машину там, де і взяли – в аеропорту, говоримо відлітаючим до побачення, до, сподіваюсь, дуже скорого. А може і не полетить ніхто, тому що — Ми вирушаємо далі на північ! Пустеля Атакама, семиколірні гори, гейзери Ель-Татіо, кладовище потягів, загадкова піщана рука. Потом Болівія, солончаки Уюні, ще з десяток унікальних місць, попсове Мачу- Пікчу, та ще небагато інків, ну і все в такому дусі. Коротше кажучи, як завжди – ну нічогісінько цікавого ;)

Не переключайтесь, ми повернемося до вас після реклами.

Реклама: Подорожуйте з нами! ;)