Українська Венеція (Вилково)

Виходимо на узбережжя Чорного Моря та рухаємося по косі, яка відділяє озера Джантшейське та Сасик від моря. Соленоводні лимани Шагани, Сасик, Алібей, Бурнас отримали статус міжнародних водно-болітних угідь. Природа тут дивовижна та неповторна. Озера та лиман навколо курорту Разсійка є місцем гніздування багатьох водоплавних птахів. Всього більше 200 видів, 28 з них занесені до Червоної Книги. Тут можна побачити пеліканів, лебедів, чапель та, звісно ж, чайок.
Різноманіття тварин не поступається птахам. Якщо пощастить, то ми побачимо зайців, лисиць, фазанів чи куропаток.
До вечора підходимо до села Приморського, поповнюємо запас прісної води та ночуємо на березі моря. Навколо нас степова місцевість, а повітря насичене ароматами трав та солених озер.

Відходимо від берега моря та рухаємося насипами серед боліт та соснових посадок.
Приходимо у Вилково. Це місто також відоме під назвою "Українська Венеція", завдяки численним каналам, проритим вздовж вулиць. Його також називають столицею дунайських рибалок, бо саме тут знаходиться головний вихід в Українську дельту Дунаю. До 60-х років ХХ ст. човен був більш звичним способом пересування, аніж автомобіль. Сьогодні Вилково - це тихе та самобутнє містечко, в якому живуть привітні та доброзичливі люди.
Вилково та Венеція розміщені на однаковій широті, а також на однаковій висоті над рівнем моря - 0 м. Венеційськими каналами курсують гондоли, а вилковськими - липованські човни.
Ми зможемо орендувати човен та поплавати у "старій" частині міста, а також здійснити екскурсію до місця впадання Дунаю у Чорне море - "нульового кілометру". У Вилково можна зупинитися біля невеличкого будиночка, випити домашнього вина, і почути не шум автомобілів на вулиці, а дзижчання моторів для човнів. А також побачити, як на човні везуть кіз та корів випасатися на суші. Тут людина і природі - єдине ціле.
Ночуємо на березі невеличкого озера у сосновому лісі, насолоджуємося чистим повітрям там хвойним ароматом дерев.

Продовжуємо прогулянки вздовж каналів Вилково. У затишних двориках є багато квітів. Відвідаємо єдиний у світі пам'ятник старообрядцю та рибний ряд на місцевому ринку. Більшість населення зберегло свої релігійні традиції, завдяки чому у місті є не тільки православна та ортодоксальна церкви, а й два старообрядних храми, бо саме старообрядці три століття тому заснували це місто. До сьогоднішніх днів ці місця, заховані у плавнях Дунаю та заростях очерету, наповнені таємничими переказами та легендами. По одній з легенд, вилківці можуть ходити по воді так само легко, як ми по суходолу.
Переїжджаємо автобусом в Ізмаїл. Це місто з давнім корінням, яке зараз гостинно зустрічає туристів. Це також найбільший український порт на Дунаї, який приймає круїзні лайнери та кораблі.
Оглядаємо діораму "Штурм фортеці Ізмаїл російським військами у 1790 році" у будівлі колишньої мечеті, побудованої у 16 столітті, а також музей українського дунайського пароплавства. Цей музей унікальний. Будівля, створена зі скла та пластику, відтворює салон судна. Серед оригінальних експонатів є фотографії, документи та особисті речі моряків.
Нічним потягом вирушаємо в Одесу.