Нормандія: шляхом океану, мистецтва та смаків

Річард Левине Серце так любив історичну столицю Нормандії, що заповідав поховати своє серце в місцевому Нотр-Дамі. Клод Моне присвятив цьому собору понад 30 своїх полотен. З настанням сутінків на стінах Нотр-Дам показують світлове шоу, завдяки якому він забарвлюється в мільйони кольорових зайчиків і його без того ажурне оздоблення ще більше сяє.
Руан знаменитий ще й тим, що в 1431 р. на ринковій площі міста англійці спалили Жанну д’Арк. На згадку про Орлеанську Діву побудований храм, що символізує полум’я, а місцеві кондитери виготовляють цукерки “Сльози Жанни д’Арк”.
Мандрівники приїжджають до Руану насолодитися шедеврами готичної архітектури, старовинними кварталами з фахверковими будинками та музеями імпресіоністів. Поціновувачам Клода Моне варто приїхати раніше, щоб відвідати Живерні, де він малював свої знамениті картини.

Виїжджаємо з Руану вздовж Сени за маршрутом абатств. Перше на нашому шляху – Сен-Жорж де Бошервіль, що зберегло свій вигляд з XII ст. і радує найкрасивішим французьким парком. Потім один із найстародавніших у Франції монастирів. Сент-Вандрій де Фонтенелль збудований у 649 р., зараз відомий виробництвом особливого чернечого пива. Далі відійдемо від Сени, щоб проїхати пагорбами, серед заспокійливих пейзажів нормандської глибинки.
До вечора дістанемося регіону Етрета. Як тільки в XIX ст. Етрета була сполучена з Парижем залізницею, сюди потягнулися художники, поети та композитори. Ми зупинимось на віллі XVIII ст., щоб найкраще відчути атмосферу натхнення та дух аристократії.

Коли у XIX ст. французькі художники відкривали для себе пленер, вони шукали місця, де світло постійно змінює пейзаж. І ось – узбережжя Нормандії: крейдяні скелі, море, хмари, тумани, відблиски сонця. Етрета стає “модною лабораторією світла”, “студією імпресіонізму просто неба”.
І саме тут наш велотур перетвориться в експіріенс-тур. Ми красиво вдягнемось і відправимось на Алебастрове узбережжя Ла-Манша. Тут морські хвилі сформували дивовижної краси стрімкі скелі з природними арками, що в комплекті з каплицею Нотр-Дам де ла Гарде утворюють один із найвідоміших пейзажів Нормандії. Його малювали найвідоміші художники XIX та XX ст. Малюватимемо і ми. Влаштуємо планер під керівництвом професійного художника. Намальовані картини можна буде забрати на згадку про цей неймовірний досвід.
Надвечір повернемось на нашу віллу, щоб влаштувати вечір “сиру та сидру”. І все це під цитування Гі де Мопасана, який жив тут та багато творив.

Першу частину дня стрибатимемо пагорбами. Там, де у нас зазвичай ґрунтовки, тут – ідеальний асфальт. Чарівне катання вузенькими доріжками серед ферм і полів наштовхує на думку, що вся Нормандія пахне сидром. Річ у тому, що місцеві жителі цінують виключно фермерський сидр за його натуральність, ймовірно, завдяки якій він наділений стійким запахом “корівника”. Не оминемо продегустувати сидр на одній з ферм.
Після сільської місцевості повернемо до одного з найбільших портів Франції та переїдемо гирло Сени найдовшим підвісним мостом Європи. Пообідаємо у мальовничому містечку Онфльор, колись це був піратський порт. Тут казкова марина врізається у квартал фахверкових будинків, утворюючи листівкову панораму старого міста. Далі наш шлях лежить вздовж морського узбережжя у Довіль.
За відсутності виноградників для Нормандії та Бретані сидр така сама норма, як вино для Бордо та Провансу. Нормандці та бретонці (до речі, вони не зовсім і французи, а точніше – родичі ірландців і шотландців) випускають близько 80% всього французького сидру. Для виробництва цього напою використовують кілька десятків сортів яблук, які завжди купажують. А щоб у яблуках зібралася потрібна концентрація цукру та аромату, після збирання врожаю фрукти залишають на вулиці до початку грудня (нагадує приготування крижаного вина). Потім яблука подрібнюють, відокремлюють сусло, відправляють в бочки на два тижні, після зняття коричневого осаду заливають у пляшки, де сидр дозріває. У Франції розрізняють кілька типів сидру: солодкий, напівсолодкий і сухий, а також шипучий сидр і ігристий.

З ранку прогуляємося легендарним дерев’яним променадом Довіля. Саме тут Коко Шанель здійснила «пляжну революцію», ввівши моду на купання та засмагу, з її бутіка прямо біля пляжу почали продаватися перші купальники. З того часу тихий сімейний курорт перетворився на культове місце відпочинку зірок світового кіно. Уздовж променаду йде нескінченна низка іменних кабінок кінозірок: Елізабет Тейлор, Джек Ніколсон, Том Круз, Пірс Броснан, Том Хенкс, Шон Коннері. Легше перерахувати, кого тут немає. Саме містечко – шикарне, респектабельне, елітне. Та й за Довілем – ланцюг пляжів і селищ рясніє вишуканими шато та віллами знаменитостей. Звідси родом найвідоміші листівки нормандського узбережжя з білими пляжами, утиканими різнокольоровими парасольками.
Ввечері дістанемось містечка Кан, основними пам’ятками якого є руїни замку ХІ-ХІІ ст., абатство Святої Трійці та яблучний бренді Кальвадос, названий на ім’я місцевого департаменту.

З ранку проїдемося “Нормандською Швейцарією”. Регіон південніше Кану названий так за багаті зеленню і схожі на Швейцарські Альпи пейзажі. Тут розкидана величезна кількість ферм, які виробляють сири, терини, ковбаси. Сьогодні наші смакові рецептори вибухатимуть від смаків. Спробуємо традиційні для регіону камамбер та паштет. А на закуску заїдемо на ферму равликів, подивимося як їх вирощують і скуштуємо споконвічно французький делікатес. Заночуємо у містечку Вір, що на всю рекламує свою місцеву ковбасу, на кшталт кров’янки.
Згідно з легендою м’який сир із пліснявою винайшла Марі Арель, мешканка невеликого норманського села Камамбер. Секрет сиру розповів їй чернець, якого Марі приховала вдома під час Французької революції. Камамбер зараз виробляють не тільки в однойменному селі, а й на приватних фермах, розкиданих по всьому регіону. У ресторанах камамбер подають як десерт порізаний часточками і як закуску – запечений з травами та крутонами.

Сьогодні ми часто виїжджатимемо на так звані “green route” – велосипедні маршрути, прокладені колишніми вузькоколійками або вздовж каналів і річок. Такі велодоріжки знаходяться далеко від шумних трас і сповнені виключно звуками природи.
В кінці дня виїдемо до узбережжя Ла Манш, впродовж 6 кілометрів їхатимемо і спостерігатимемо абатство Мон Сен-Мішель у різних ракурсах. Віктор Гюго писав, що “Мон Сен Мішель для Франції те саме, що піраміди для Єгипту”.
Заночуємо в “auberge” – найчастіше так називаються готелі та ресторани, що знаходяться у будинках історичних трактирів. Вранці та ввечері біля готелю проходять череди овець, які випасаються на луках на фоні Мон Сен-Мішеля. Місцеві баранчики харчуються підсоленою морем травою, через що їх м’ясо набуває особливого смаку і дуже цінується.
Дорога - молитва, а Мон Сен-Мішель - її відповідь
Гранітний острів Мон Сен Мішель двічі на добу через найпотужніші припливи та відливи змінює свій вигляд. У деякі дні вода може відходити від Сен-Мішеля на 18 км, оголюючи піски навколо, в інші – поширюватися вглиб узбережжя на 20 км, відображаючи абатство в дзеркалі води. Починаючи свою історію з XII ст. монастир пережив безліч добудов та перебудов, що досить складно даються в таких природних умовах та ще й навколо гори пірамідальної форми. Суворий і водночас романтичний вигляд Сен-Мішель породив безліч легенд: колись на цій горі жили друїдки, що керували морем і брали у плату за це дев’ять невинних юнаків; тут таємно в золотій труні похований Гай Юлій Цезар; легендарний король Артур вбив живого в цих стінах велетня; а лицарі круглого столу після своїх мандрівок сховали в товщі гори Святий Грааль.

У будь-яку погоду і будь-якої доби Сен-Мішель прекрасний. Встанемо раніше, щоб насолодитися його видами, поки не стало занадто багатолюдно. Вдосталь нагуляємося абатством, охочі зможуть взяти аудіогід, щоб більше дізнатися про це місце.
За Мон Сен-Мішелем закінчується Нормандія і починається Бретань. Велодоріжками проїдемо вздовж Смарагдового берега (la Côte d’Emeraude), названого за аналогією з Лазурним берегом півдня Франції. Регіон почнемо пізнавати з Канкаля – маленького, але відомого на всю Європу центру устричного виробництва. Відвідаємо одну з ферм, щоб дізнатися більше про цей промисел та насолодитися найсвіжішими та найсмачнішими устрицями у світі.
До вечора дістанемося Сен-Мало, суворі кам’яні стіни якого захищають старе місто від найпотужніших у світі припливів і відливів. Там серед старовинних кварталів, а також на білосніжних пляжах навкруги розташовані найкращі в регіоні центри таласотерапії.
Якщо ви не любите устриці, то ви просто ніколи їх не пробували в Канкалі
Ще у XVII ст. устриці з Канкаля подавали до столу самого короля Людовіка XIV. Вже у XIX ст., коли природні запаси устриць у затоці стали зменшуватися, місцеві мешканці перейшли до штучного вирощування. Так народився перший організований устричний промисел Франції. З того часу припливи оголюють десятки гектарів устричних плантацій. Понад 300 ферм Канкалю дають близько 5000! тонн устриць щороку. Франція вважається четвертим у світі виробником цих молюсків та першим їх споживачем.
Робота тут вимагає терпіння: від моменту, коли маленьку устрицю закріплюють на підставці до першої дегустації минає три-п’ять років. Існує ціла класифікація розмірів: від 0 до 5 (для японської устриці), від 000 до 5 (для пласкої). Чим більша кількість, тим менший розмір і ціна.

Останні дві ночі туру ми будемо жити в спа-готелі, що дозволить відпочити та зняти м’язову втомленість.
Якщо ви вже накаталися, то сьогодні можете релакснути в готелі або позасмагати на нескінченно гарному пляжі Сан-Мало. У XVI-XVIII ст. це була столиця французьких корсарів – піратів, яким сам король дозволяв грабувати ворожі судна. Міські кам’яні мури, грандіозні будинки капітанів і потужний порт – усе це плоди морських піратських авантюр.
Якщо вас не зупинити, то їдемо кататись! Зазирнемо в Дінар – модний аристократичний курорт на березі Атлантики, відомий своїми розкішними віллами. Велодоріжками через поля і маленькі селища дістанемося до Дінана. За непотерпілий під час війни історичний центр, що добре зберігся, Дінан отримав назву «міста мистецтва та історії». Вузькі вулички суцільно з фахверкових будинків, в яких розміщуються магазини дизайнерського одягу, ательє та галереї, якнайкраще підходять для розміреної прогулянки.
Ввечері повернемось в Сен-Мало для гала-вечері.

Ті, хто мають час, можуть затриматися для пляжного відпочинку. Але всім радимо вийти до моря, щоб наостанок відчути Атлантичний бриз на обличчі, подякувати Нормандії за отриманий досвід та кинути монетку в море.