Навколо Аннапурни

Оскільки учасники трекінгу летять з різних міст, різними рейсами, то збір групи буде вже в Непалі. Квитки всі купують самостійно. Якщо знадобиться допомога, ми розповімо як це зробити.

На даний момент найдешевші квитки в Непал продають FlyDubai і AirArabia (від 500 до 700 доларів). В обох авіакомпаніях є рейси в Катманду з Києва. У більшості випадків вас чекає довга пересадка в ОАЕ - від 5 до 10 годин в аеропорту Шарджі або Дубаї. Ми рекомендуємо взяти з собою в салон літака килимок, спальник, книжку і карти. Тоді можна буде комфортно подрімати на підлозі в залі очікування аеропорту. Не соромтеся, ми робили так вже багато разів, це нормальна практика.

Після прильоту в Катманду, ви отримуєте Візу , і їдете на таксі до готелю (його заздалегідь бронює інструктор). У деяких випадках (якщо дозволяє час) інструктор зустрічає учасників в аеропорту. Після прибуття в готель ви познайомитеся з іншими учасниками походу і отримаєте короткі інструкції. Увечері, якщо залишаться сили і час, можна пройтися по туристичних крамничках Тамела (район Катманду), купити недорогу снарягу (пухові куртки, спальники, трекпалкі, вовняні шкарпетки і шапки). Довго гуляти не варто, оскільки завтра виїжджаємо ще до світанку.

О 5 ранку на замовному мікроавтобусі їдемо на початок трека, точніше до селища Бесісахар (близько 7 годин їзди). Через 2-3 години після старту автобус зробить зупинку біля ресторанчика "Гамлет". Якщо вчора за вечерею ви не встигли хапнути чогось гострого, то тут з лишком можна надолужити згаяне. сніданок по -непальські :) У Бесісахарі злегка розминаємо ноги, п'ємо масала-чай і пересідаємо з мікроавтобуса на джипи. Найближчі 5-6 годин старі "Лендровер" і "Махіндра" будуть старанно трясти, збивати і витрушувати нас, пробираючись до селища Чаме. За вікном будуть з'являтися дуже привабливі види (джунглі, рисові поля, ущелини і водоспади) але швидше за все вам не захочеться відкривати очі :) Після прибуття в Дхарапані (1860 м) зупиняємося на ночівлю в одному з лоджей. До речі, з цього села починається маршрут до підніжжя красивого восьмитисячника Манаслу (8156м).

Встаємо задовго до світанку і швидко снідаємо. Знову вантажимося в джипи і продовжуємо трястися і припадати пилом. Нам потрібно буде сидіти ще цілих 3 години. За Дхарапані дорога різко повертає на захід і нам вперше відкривається нормальний вид на велику засніжену гору. Це Ламджунг (6983м) - одна з найменших вершин масиву Аннапурни. Але вона з'явиться так несподівано і так близько, що здасться вам невимовно величезною і значною. А ось якщо озирнутися назад, то можна побачити справжнього гіганта - восьмитисячник Манаслу (8163 м).

Висота ледве-ледве перевалила за 2000 метрів. І якщо ще вчора ми бачили цілком собі літні рисові поля, то тут починається зона осені. В зустрічних селах збирають урожай, на низькорослих яблунях облітає останнє листя.

Рано вранці, ще до сніданку йдемо на прогулянку в Верхній Пісанг, щоб прорвавшись крізь лабіринт вузьких середньовічних вуличок, потрапити на службу в буддійський монастир. Усередині бритоголові монахи в червоних шатах перебирають священні тексти, звучить гонг, нескінченна мантра несеться до небес, а гори навколо так прекрасні, що напевно буде непросто переконати вас не залишатися тут на ПМЖ, а повернутися до нелегкої праці туриста :)

До точки сьогоднішньої ночівлі ведуть дві дороги - коротка (проста і нудна) і довга (звивиста і видовищна). По якій з них йти, будемо вирішувати на місці. Це буде залежати від багатьох факторів (стану здоров'я, погоди, настрою). Не буду приховувати, що мені ближче ідея піти красивою (довгою) стежкою з видами на Аннапурну. Але може так статися, що доведеться вибрати коротку стежку через селище Хумде (3280м). До речі, там знаходиться крихітний аеродром, раніше регулярно відбувалися вантажні рейси з "Великої Землі". Зараз, з будівництвом дороги, його значення різко знизилося.

Якщо ми виберемо верхню (довгу) дорогу, то будьте готові до того, що до ночівлі ми прийдемо затемна. Зате по шляху ми зможемо подивитися два абсолютно неймовірні села Гьярі (3580 м) і Нгаваль (3670 м). Це чиста екзотика тибетського спрямування. Таких автентичних сіл немає ні на треку до Евересту, ні на шляху до базового табору Аннапурни.

Для успішного штурму перевалу Торунг-Ла необхідно попередньо пройти висотну акліматизацію. Одним з поширених способів привчання організму до розрідженому повітрю є набір висоти з наступним повним її скиданням. Сьогодні ми підемо акліматизуватися до крижаного озера. Підйом на висоту 4600 метрів займе близько 6 годин. По дорозі зробимо невелику зупинку в чайному будиночку на 4200. Оскільки нагорі ресторанів немає, то обідній перекус (ланчбокс) заздалегідь замовляємо в нашому притулку перед сніданком.

Вранці проходимо наскрізь Мананг - велике селище, столицю округу (райцентр по-нашому). Але велике селище в серці Гімалаїв, це зовсім не те що велике селище у нас, або навіть в рівнинній частині Непалу. Варто розбігтися ранковій партії туристів, як життя тут завмирає. Приблизно через годину після старту переходимо по мосту річку Джарсанг Кхола і починаємо плавний підйом до села Кхангсар (3750 м). Триває затяжний підйом. Обідаємо в невеликому поселенні Шрі-Кхарка (4070 м). Ми будемо ночувати тут на наступний день (після спуску від озера Тілічо), тому у Шрі-Кхарці можна залишити на зберігання частину речей, які не знадобляться вам найближчим часом.

Встаємо о 4 годині ранку, п'ємо чай з термосів (кухня ще зачинена) і близько 5:30 виходимо на маршрут. Спочатку йдемо з ліхтариками, але дуже швидко нас наздожене світанок. Йде безперервний набір висоти, спочатку по прямій, потім по серпантину. Через 3,5 години ми заберемося на плато 4950 метрів, потім ще 30 хвилин серед пагорбів і ми біля озера Тілічо. Точніше ми на високому березі цього озера, а до самої води ще метрів 70 вниз. Тілічо, це дійсно величезне озеро біля підніжжя снігових вершин. Фотографуємося і перекушуємо - там є чайний будиночок, можна купити гарячі напої і всяку всячину (снікерси, печиво).

Спуск в базовий табір займе 2 години. Там ми нарешті повноцінно поїмо і трохи відпочинемо. Можна навіть сходити в гарячий душ, поки ще на вулиці не стало прохолодно. Потім збираємося і йдемо назад в Шрі-Кхарка (4070 м) через вже знайомі осипи і кам'яні фігури. Дорога займе близько 3 годин.

Порівняно легкий день. За якихось годину-дві доходимо до занедбаного села Верхній Кхангсар. За ним починається вид на долину Мананг. Робимо кілька фотопривалів, а потім спускаємося до річки через містичний березовий ліс. Черговий підвісний міст, чайний будиночок і ось уже ми знову набираємо висоту. Піднімаємося на основну стежку Мананг-Торунг-Ла. До першої години дня приходимо в село Як-Кхарка (4030 м) і влаштовуємося на обід. Місцевість навколо стала зовсім млявою, дерев майже немає. Тільки рідкісні ялівцеві кущі та змучена позаторішня травичка смажаться під все міцніючим ультрафіолетовим потоком. Втім, поки ми будемо їсти, хмари швидше за все закриють небо, і після обіду доведеться злегка одягнутися. До ночівлі всього годину шляху. Близько 16:00 приходимо до села Ледар (4230 м) і заселяємося в лодж. Сьогодні день ще коротший, ніж вчора - ми прийдемо на ночівлю в районі обіду. Але через висоту легким цей день не здасться. Пару годин йдемо по пологій стежці вздовж річки, потім переходимо на інший берег (підвісний міст). По не дуже надійній стежці з осипами ми досить швидко прийдемо в селище Торонг- Пхеді (4450м). Швидше за все близько 11 ранку. Для обіду начебто зарано, але сьогодні нам поспішати нікуди, тому зупиняємося і п'ємо чай з місцевою випічкою. Я впевнений, що в решті решт на Торонга-Пхеді хтось таки пообідає, хоча апетит через висоту вже зовсім не той, а з огляду на майбутній підйом, краще не переїдати. Після обіду стежка різко йде вгору. Нам потрібно набрати ще 400 метрів. Зазвичай на це йде півтори години, але в принципі можна йти ще повільніше. Тут дуже сильно відчувається брак кисню і з рюкзаком особливо не побігаєш. З точки зору психології, це напевно одна з найбільш неприємних ділянок походу. Камінню і поворотам стежки немає кінця і краю. Кого-небудь з найбільш спритних відправимо вперед займати житло, а самі будемо повільно перебирати ногами, інтенсивно захоплюючи повітря. Сніг лежить вже буквально під ногами, і хоча сонце пече, температура повітря тут низька (близько +5).

Сьогодні день ще коротший, ніж вчора - ми прийдемо на ночівлю в районі обіду. Але через висоту легким цей день не здасться. Пару годин йдемо по пологій стежці вздовж річки, потім переходимо на інший берег (підвісний міст). По не дуже надійній стежці з осипами ми досить швидко прийдемо в селище Торонг- Пхеді (4450м). Швидше за все близько 11 ранку. Для обіду начебто зарано, але сьогодні нам поспішати нікуди, тому зупиняємося і п'ємо чай з місцевою випічкою.

Я впевнений, що в решті решт на Торонга-Пхеді хтось таки пообідає, хоча апетит через висоту вже зовсім не той, а з огляду на майбутній підйом, краще не переїдати. Після обіду стежка різко йде вгору. Нам потрібно набрати ще 400 метрів. Зазвичай на це йде півтори години, але в принципі можна йти ще повільніше. Тут дуже сильно відчувається брак кисню і з рюкзаком особливо не побігаєш. З точки зору психології, це напевно одна з найбільш неприємних ділянок походу. Камінню і поворотам стежки немає кінця і краю. Кого-небудь з найбільш спритних відправимо вперед займати житло, а самі будемо повільно перебирати ногами, інтенсивно захоплюючи повітря. Сніг лежить вже буквально під ногами, і хоча сонце пече, температура повітря тут низька (близько +5).

Сьогодні день ще коротший, ніж учора – ми прийдемо на ночівлю в районі обіду. Але через висоту цей день не видасться легким. Кілька годин йдемо звичною похилою стежкою вздовж річки, потім переходимо на інший берег (підвісний міст). Ущелина стає вужчою, річка ближче. Стежка не надто надійна, з осипами, тож доволі швидко прийдемо до селища Торонг-Пхеді (4450 м). Найімовірніше буде близько 11 ранку. Для обіду трохи зарано, але сьогодні нам не треба поспішати, тому зупиняємося й п’ємо чай з місцевою випічкою (дорожче, ніж хотілося б, але надзвичайно смачно пахне).

Я впевнений, що зрештою багато хто на Торонг-Пхеді все ж таки пообідає, хоча апетит через висоту вже зовсім інший, а враховуючи майбутній підйом, краще не переїдати. Після обіду стежка різко йде вгору. Нам ще треба набрати 400 метрів по висоті. Зазвичай на це потрібно півтори години, але в принципі можна йти ще повільніше. Тут дуже відчувається нестача кисню і з рюкзаком особливо не розбігаєшся. З точки зору психології, це, мабуть, один із найвиснажливіших відрізків походу. Каменям і поворотам стежки немає кінця й краю. Когось із найшвидших відправимо вперед займати житло, а самі будемо повільно перебирати ногами, інтенсивно вдихаючи повітря. Сніг лежить вже буквально під ногами, і хоча сонце пече нещадно, температура повітря тут низька (близько +5).

Підйом о 3 годині ранку. П'ємо чай з печивом і близько 4 ранку виходимо на стежку. Треба встигнути досягти перевалу до того як підніметься сонце, оскільки разом зі світилом зазвичай прокидається сильний зустрічний вітер, що несе пил і снігову крихту з того боку, з загадкового Мустанга. Для штурму перевалу одягаємося по-зимовому. За бортом -10 і дуже мало кисню. Спочатку будуть сильно мерзнути руки і ноги, але поступово ви ввійдете в ритм і зігрієтесь. Добре натоптана стежка місцями йде по фірну (спресований торішній сніг). Йти вгору по ній легко, легше ніж вчора по камінню. Якщо не випаде свіжий сніг, то підйом до перевалу Торунг-Ла (5416 м) займає близько 3 годин. На перевалі п'ємо чай (там є чайний будиночок), фотографуємося всією групою і готуємося до спуску. Йти вниз ще простіше і швидше, але тепер сніг зрадницьки ковзає і запросто можна впасти. Благо тут немає небезпечних ущелин і падіння не загрожує вам польотом до центру Землі. За 2,5 години ми спустимося до селища Як-Чао (4150 м), де нарешті можна буде нормально поїсти (цікаво, це сніданок або обід?).

Вранці згортаємо трекінгові палки та пакуємо рюкзаки по-автомобільному. Нам належить пройти буквально кілька сотень метрів до автостанції, а там вантажимося на джип або автобус й їдемо вниз.

По цей бік перевалу місцевість дуже нагадує Тибет - кам'яна пустеля в обрамленні високих гір. Але для вихідців з Тибету (а їх тут більшість) долина річки Калі-Гандаки здалася квітучим раєм, і вони назвали край Мун Тан (родюча долина). У виконанні європейців назва трансформувалася в Мустанг. Колись закрите королівство, Мустанг і нині не дуже охоче пускає до себе іноземців. Пропуск туди коштує досить дорого, але один куточок Мустанга можна подивитися безкоштовно. Наш джип зупиниться біля селища Кагбені (2800м), і ми зможемо прогулятися по кам'яному лабіринту вулиць цього живого заповідника середньовіччя.

Наступна зупинка в містечку Джомсом (2720 м) - адміністративному центрі Нижнього Мустанга. Тут можна відносно недорого придбати знамениті місцеві яблука і обміняти валюту. Їдемо далі по широкій долині річки Калі Гандаки. Теоретично, цю долину можна вважати найглибшою ущелиною в світі (якщо міряти від рівня річки 2500 м і до вершини Дхаулагірі 8167), але насправді вона взагалі не схожа на ущелину - широченне русло, величезні простори, ліс, пил і дорога.

Вранці триває катування непальським джипом. Нам належить витримати 4-5 годин пилу і тряски, перш ніж ми прибудемо в Покхару - симпатичне містечко на березі мальовничого озера. Швидко заселяємося в готель, обідаємо і йдемо на традиційне Покхарське "багатоборство" - заплив на плоскодонках по озеру Фева, огляд індуїстського храму на острові і сходження до білосніжної Ступи Миру (звідти видно наші рідні Аннапурни). Вже затемна повертаємося в готель і вечеряємо.

Покхара це таке дивовижне місце, де ти хочеш не хочеш розслабляєшся і перестаєш поспішати. Подумаєш - вночі гребти доведеться! Після того, що ми пережили в горах, все це дрібниці життя.

Хоч похід і закінчився, але ранніх підйомів ніхто не відміняв. Після сніданку стрибаємо в автобус і 8-9 годин "пиляємо" до Катманду. Після прибуття, заселяємося в уже знайомий готель і терміново біжимо на вечірній шопінг. Завтра часу для сувенірів та інших покупок буде зовсім мало, тому сьогодні треба встигнути зробити хоча б один повний круг по магазинах Тамеля (нагадую, це туристичний квартал столиці). Тоді на другому колі ви будете почувати себе впевненіше і сміливіше накупите всякої нісенітниці на кшталт співаючих чаш, скам'янілих амонітів, ножів кукрі і футболок з Annapurna Circuit (назва нашого з вами маршруту).

Сьогодні ми розлітаємося. В принципі вилітати додому можна в будь-який час. Але якщо хочете хоч трохи подивитися місто, то беріть квитки на найпізніші рейси з Катманду.

Снідаємо, вантажимося в мікроавтобус. Культурну програму почнемо з самого неоднозначного місця - індуїстського храму Пашупатинатх (місце кремації померлих). Потім поїдемо до гігантської буддійської ступи Боднатх. Дуже світле, позитивне місце. Навколо йдуть паломники, крутяться молебні барабани, майорять прапорці, а ти стоїш і посміхаючись дивишся в суворі очі Будди. Наступний пункт - Сваямбунатх, більш відомий як Мавпячий Храм. Фоткай нахабних мавпочок (не годувати, не чіпати, не дратувати!), милуємося панорамою Катманду (храм на пагорбі), дивимося як на одному клаптику землі уживаються індуїсти і буддисти. Спускаємося в місто, нам залишилося подивитися Дурбар Сквер - Королівську площу. Тут прикрашені різьбленням пагоди, палац короля і будинок живої богині - дівчинки Кумарі. Все, відстрілялися! Тепер розбігаємося по магазинах. Увечері розлітаємося по домівках і звично ночуємо в аеропорті Шарджі або Дубаї.

Не пропустіть рейс додому - обов'язково заведіть будильник з вечора. Зазвичай після походу спати в аеропорту набагато простіше і психологічно, і фізично. Уже не бентежать галасливі натовпи непальських будівельників-заробітчан, не заважає спати ранкова молитва. Гріє думка, що ще пару годин і ми вже вдома. Ще одна пригода дійшла свого кінця.